1. Психічний розлад або симптом, що виражається в повній відмові від усного мовлення (мовчанні) при збереженні здатності розуміти мову інших та фізичної можливості говорити; зустрічається при деяких психічних захворюваннях, сильних стресах, істерії.
2. У медицині та дефектології — патологічна мовчанливість, немовля, що може бути пов’язане з органічними ураженнями мовленнєвих центрів мозку, глухотою або тяжкими порушеннями психічного розвитку (наприклад, при ранньому дитячому аутизмі).