Словник Української Мови
Буква
1. муцик — діалектне слово закарпатського походження, що означає чоловіка, селянина; низькоросту або невеликої статури людину (застаріле, в деяких говорах вживається з відтінком зневаги).
2. муцик — у народній мові та діалектах — невеликий, кремезний, грубуватий чоловік; за етимологією пов’язане з давньослов’янським коренем, що передає поняття про робітника, селянина.
Приклад 1:
У няньки був біленький цуцик, Її він завжди забавляв; Не дуже простий – родом муцик, Носив поноску, танцьовав, І панії лизав од скуки Частенько ноги скрізь і руки, І тімениці вигризав. Царівна часто з ним ігралась, Сама цариця любовалась, А цар то часто годував.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
– і крикнув, І з свори поспускав хортів; Тут муцик до землі прилипнув І дух від ляку затаїв; Но пси, сонюхавшись, доспіли, Шарпнула муцика, із’їли І посмоктали кісточки. Як вість така дійшла до няньки, То очі вип’яла, як баньки, А з носа спали і очки.
— Самчук Улас, “Марія”