Словник Української Мови
Буква
1. Тихе, ритмічне звучання, що видається котом під час задоволення; урчання, муркіт.
2. Переносно: тиха, монотонна звуколітня; м’яке, затишне звучання чого-небудь.
3. Дієслово (муркотати): видавати муркотання; урчати (про кота); звучати тихо й рівномірно.
Приклад 1:
Смерека була дуже стара і наскрізь порохнява, а всподу, в непроглядній гущавині ломів, здавалось їй, що чує легкий хрускіт і муркотання. Прислухалася ліпше — не чути нічого.
— Невідомий автор, “198 Zakhar Bierkut Ivan Iakovich Franko”