Монастир-фортеця — це монастир, архітектурний комплекс якого поєднує релігійні споруди (храми, келії, трапезні) з потужними оборонними спорудами: високими міцними стінами, баштами, бійницями, брамами-вежами, валами та ровами, що дозволяло використовувати його як укріплену цитадель для захисту від ворожих нападів.
Монастир-фортеця — це історико-архітектурний термін, що позначає тип монастирів, поширених у XV–XVIII століттях на українських землях (зокрема, в Київській, Подільській, Волинській та інших областях), які виконували не лише духовну, але й важливу військово-оборонну функцію в системі захисту кордонів.