Словник Української Мови
Буква
1. Одноособовий глава держави (цар, король, імператор, султан тощо), який отримує владу зазвичай у спадок і править довічно.
2. Особа, яка має необмежену верховну владу в державі; самодержець.
3. Перен. Той, хто панує, домінує в якій-небудь галузі діяльності або має неперевершені якості.
Приклад 1:
Багатство, що призначене для мар, а ввиш пустеля неба — людський ляк і захват, мертве світло, лиш дуб, рослинний , над лісом, гордий і скупий монарх, підводить вранці сонця жезл над марнотратним світом. 9 червня 1936 Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, на хмарі хмара — срібний мур, під муром виють лиси.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
Bh3-f5+ 129Перський монарх аж підстрибнув на своєму тапчані, уда рившись тюрбаном об многолєтню виноградну лозу, шо создавала мощну тінь, уют і взивала к поезії Хаяма. — Шо це таке?
— Невідомий автор, “020 Brinikh Mikhailo Shakhmati Dlia Dibiliv”
Приклад 3:
Проте взаємоповага між монархом і низами можлива, на думку Конфуція, лише в тому разі, якщо монарх буде освіченою, гуманною особою, одним словом — «благородним». Неука й тирана слід позбавляти влади.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”