місяць

1. Єдиний природний супутник Землі, який обертається навколо неї та освітлюється Сонцем, видимий з нашої планети у різних фазах.

2. Одиниця вимірювання часу, що відповідає приблизно періоду повного оберту Місяця навколо Землі (місячний місяць) або певному відрізку календарного року (календарний місяць).

3. Поширена назва самого явища місячного світла, нічного освітлення, що походить від Місяця.

Приклади вживання

Приклад 1:
Що в тому краю сонце не сідає, місяць не погасає, а ясні зорі по полю ходять, таночки водять. Отож у найкращої зорі та знайшовся син Білий Палянин.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Самозрозуміла річ, Тадзьо напевне відмовився б і від к’янті, нехай і ушляхетненого віскі, і від усієї спиртної благодаті, зрозумілої лише розмагніченому оковитою серцю, якби це запрошення припало на його суворо непитущі тижні, коли саме пекло не приневолило б його пригубити й краплі горілки чи вина, котрі на той дійсно невблаганно непитущий час набирали для Тадзя смаку наймерзеннішого неподобства, але тому, що збігом обставин, які визначували не лише Тадзьове існування, а й долю всього світу, хоча для цього вони й послуговувалися не якимись там визначними мужами, а чомусь виключно Тадзьом, Безручкове запрошення втрапило саме на той єдиний на весь місяць питущий проміжок у Тадзьовому житті (адже якраз на той єдиний тиждень на місяць доля вперто, поприте, що Тадзьо не менш затято боронився, наділяла його даром провидця, рятуючися від якого, — бо хто такий був Тадзьо, аби отак собі ні сіло, ні впало, ходити в пророках, остерігаючи людей від лих, від яких люди не бажали остерігатися? Та й хто коли слухав Кассандр?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |