Словник Української Мови
Буква
1. Етнічна група, що належить до фіно-угорських народів, корінне населення Мери — історичної області у Верхньому Поволжі (територія сучасних Ярославської, Костромської, Івановської та Володимирської областей Росії).
2. Мова народу мері (мери), що належить до фіно-волзької гілки фіно-угорської мовної сім’ї; вимерла приблизно до XVII–XVIII століть.
3. Історична назва території розселення цього народу у Середньовіччі.
Приклад 1:
Був він і гігантською черепахою, яка після потопу поринула в молочне море і допомогла богам збити його (збивачкою послужила гора Меру) й одержати напій безсмертя — амріту. В аватарах дикого кабана, людино-лева та карлика Вішну силою чи хитрощами переміг злих демонів.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
мучими будутъXXXI и3 сия рек7 покаѕа влади- меру ѕaпону. на не8 же написанъ страшны8 сdу гDнь.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”