Значення
-
Тіло, яке має здатність притягувати залізо, сталь, нікель, кобальт та деякі інші метали, а також взаємодіяти з іншими магнітами завдяки своєму магнітному полю.
-
Електромагнітний пристрій, що створює магнітне поле за допомогою електричного струму, який проходить через обмотку (електромагніт).
-
Переносно: про людину, місце або явище, що має велику привабливість, силу тяжіння для кого- або чогось.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. магніт, р. магніту, д. магнітові, з. магніт, о. магнітом, м. магніті, к. магніте
Походження слова (Етимологія)
Слово «магніт» походить від грецького «Μαγνῆτις λίθος» (магнесійський камінь), названого так за місцевістю Магнесія в Лідії (Мала Азія), де видобували магнітний залізняк. У давньоруську мову слово потрапило з грецької, а пізніше, через західноєвропейські мови та латину, набуло поширення у формі «магніт». Українське слово «магніт» є запозиченням, яке закріпилося в мові для позначення тіла, що притягує залізо, та пов’язаних з ним явищ.