люб’язно

Приклад 1:
З жінкою Грицько жив мир­но, люб’язно: ні лай­ки, ні свар­ки не чу­ла їх прос­то­ра, ве­се­ла ха­та. В будні обоє во­ни пра­цю­ва­ли; у свя­то – хо­ди­ли вкупі до церк­ви; по обіді-спо­чи­ва­ли або ку­ди в гос­ти­ну хо­ди­ли,, або в се­бе гос­тей прий­ма­ли… І ста­ли во­ни між людьми по­важ­ни­ми ха­зяїна­ми, чес­ни­ми, ро­бо­чи­ми людьми, доб­ри­ми сусіда­ми, нав­ди­во­ви­жу па­рою… – От з ко­го беріть, дітки, примір, як у ми­ру жи­ти!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
– Та що бо ви, па­не пи­са­рю, – став до нього сот­ник люб’язно го­во­ри­ти, – яко­го чор­та i до­сi на ме­не адом ди­ше­те? За вi­що i про вi­що?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею. Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко. Ось деревiй, – ви ж гладишки попарити хотiли?
— Українка Леся, “Лісова пісня”