літання

Приклад 1:
Закони динаміки дозволяють розр а- хувати залежність кута відхилення θ від параметра удару р, а методами теорії йм о- вірностей можна знайти йм овірність про- літання α-частинки на даній відстані р від частинки і тим самим ймовірність її відх и- лення на кут θ . Розрахунок п оказує, що із загального числа розсіяних N α-частинок в тілесному куті Ωd , що міститься між дво- ма конічними поверхнями, твірні які утв о- рюють кути θ і θθ d+ з початковим нап- рямком руху α-частинок, розсіюється така їх кількість: 2sin4 d m q QnNdN 4 2 2 θυαα α Ω      = , де n – кількість α-частинок, які налітають на частинку через одиницю площі попер е- чного перерізу пучка за одиницю часу.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
СТІНА не спить пісок хоч яка ця стіна міцна… звичайно можна не помічати як він сиплеться можна скільки завгодно шукати ворогів котрі підступом руйнують стіну але суть людська що оточила себе стіною невмолима як і пісок що сиплеться… і вся її надійність і надміцність — то ще більше бажання зруйнувати себе… якщо струснути головою то відчутно як на чоло давить пісок до того ж холодний… на цвинтарі він завше холодний… 144 вогонь я приніс йому хмизу… він розправляє вкляклі суглоби пирхає давиться гіркотою обминаючи товсті гілки… коли ж я приглядаюся до нього пильніше він завмирає… і ховається в сирі стовбури безкінечного лісу… але він тут і я не піду я чекатиму коли в нього засвітиться: йому немає куди подітись він не в силі спинитись примруживши майже заплющивши очі він вуркоче… золота шерсть стає дибки ще мить і він танцює… вогонь — мій останній товариш… 145 лінія загорожі переказує лабіринт — рукою водити вночі… а в другій руці відро з червоними бубками вишень… смужка криниці — дзенькіт відра сплеску залізний присмак… квіт заївся стіною дужкою тиша на пальцях аби не розхлюпати тиші… безслідне літання вазонів крізь парк… сохне проміння — в глухому країна піску і пальм… напудрена криниця — коштовний камінь в оправі тіла… засвітились калюжі перами… зсуваю підлогу наносити фарби на світ… 146 НЕСКІНЧЕННІ РОЗМОВИ нам ніяк не щастить стати навпроти світла — воно завше довкола нас скільки не сиди в цьому кафе та пий хоч до ранку… а розмови про світло нічого не додають та якщо вже на те пішло то хочу зауважити що там внизу вода падаючи розбивається на пучки світла об стрімке гостре каміння (хоч там внизу ніякого світла) то чому ж ніхто із нас і не подумає кинутись в те ідеальне місце світла де воно завше тільки навпроти — кинутись у ту темінь де тільки сам ти світишся і то лише один раз… 147 НЕВДАЛА ПЕРЕПРАВА я завше пам’ятав про брід у тому місці… але надійшовши ближче подумки відзначив яка висока вода тож мусив іти через міст і вони за мною всі хто вірив що переправа буде вдалою… не дозволяйте іскрам далеко блукати не робіть чорного збиваючись у натовп не робіть статуй що їх потім не видко через сніг… звільніть порожнечу від умовностей — ви ж пам’ятаєте розташування гілок все так як ми і домовлялись… не розчищайте доріжок від листя яке хоче світитись міріадами вогників коли душі вертаються… не вмикайте світла щоб бачити як розвидняється… 148 вкотре ти став говорити що в тебе відпустка і ми ще багато разів уночі ходитимем на море… і мені хотілось щоб ти так говорив… тільки опісля думалось: вже ніколи не зійдемось тут і лише у листах ще знайдемо і загубимо ці дні… тієї осені ми нікуди не поїхали я намалював глухий паркан що ото навпроти… по ньому поплелися красолі — позасинали плямами до весни… і я ще вірив… щовечора клав валізку поруч ліжка аби не шукати як присниться що їдемо… часом провулком проходив чоловік і тоді скоро сутеніло… у тому флігелі ми спалили багато дощок з глухого паркану та так і не нагрілись.. 149 ми п’яні… ми втомлені… жінки і діти чекають на нас про що ж ми говоримо? про те що важко?
— Тютюнник Григорій, “Вир”