«Велике дякую» — суржик чи норма?

В українській мові дієслово не може мати прикметника-означення, бо прикметник узгоджується з іменником, а не з дієсловом. «Дякую» — це дієслово, а не іменник, тому сказати «велике дякую» — все одно, що сказати «сумлінне працюю» чи «відмінне пораюсь». Правильно: «щиро дякую», «дуже дякую» — прислівник при дієслові.

Помилка «велике дякую» виникає за аналогією до іменникових зворотів («велика подяка», «велике спасибі» — де «спасибі» вже перейшло в розряд незмінюваних іменників). Але «дякую» — це особова форма дієслова першої особи однини, і ніякого прикметника при собі мати не може. Юлія Данчук у книзі «Українська, що надихає» наголошує: ми ж не кажемо «сумлінне виконую», «швидке говорю», «відмінне пораюсь» — і «велике дякую» має ту саму природу помилки. Якщо хочемо підкреслити розмір вдячності, кажемо: «щиро дякую», «дуже дякую», «сердечно дякую» — або переходимо на іменник: «велика подяка».