Називний чи орудний відмінок у складеному присудку — як правильно по-українськи?

«Петро був перший учень» — це назавжди. «Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім» — це тимчасово. Відмінок залежить від того, постійна ознака чи ні.

Питання про відмінок іменника при дієсловах-зв’язках (бути, звати тощо) виникає досить часто. Сучасна мова тяжіє виключно до орудного відмінка, але це суперечить українській традиції. Класика й жива народна мова чітко розмежовують: при постійній, незмінній ознаці — називний відмінок: «Обоє вони були сироти» (Марко Вовчок); «Будь мені лицар да вірнесенький» (народна пісня); «Мене звуть Андрій Корчака» (І. Нечуй-Левицький). Орудний відмінок уживається, коли ознака нестала або тимчасова: «То був волом, а то хочеш зостатися конем» (М. Номис). Великий знавець слов’янських мов О. Потебня вважав фразу «Історія є вчителькою життя» полонізмом і вимагав: «Історія є вчителька життя».

«Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двійко» — Марко Вовчок.