критик

Приклад 1:
Водночас інший критик відчув тут творчу самореалізацію, подолання «суперечності між егоцентризмом і бажанням дистанціюватися»[11]. Справді, сам автор декларує це своє двоєдине бажання — самовиражатися і водночас дивитися на себе збоку: «я» і «не я», «напів-усе, напів’я».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— Поміж іншими глумами, які сиплються на голову декадентам, один вуличний критик пустив і оце bon-mot[27] про «му-у-у» та про всякі «амеопи без музору»… Ну, що ж! Коли хочете, складімо ще й «амеопу без музору»… Коли декадент по-нігілістичному сам глузує з себе, то і це виходить непогане декадентство.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
(i в тебе — також немає, окрiм як писати по‑українськи, хоч це i є, либонь, найяловiше насьогоднi заняття пiд сонцем, бо навiть якби ти, якимось дивом, устругнула в цiй мовi що‑небудь лпосильнее “Фауста” Гете”, як висловлювався один знаний в iсторiї лiтературний критик, то воно просто провакувалось би по бiблiотеках нечитане, мов невилюблена жiнка, скiлькись там десяткiв рокiв, аж доки почало б вихолодати, — бо нерозкуштованi, невживанi, непiдживлюванi енергiєю зустрiчної думки тексти помалу‑малу вихолодають, ще й як! — якщо тiльки потiк читацької уваги вчасно не пiдхоплює й не виносить їх на поверхню, каменем iдуть на дно й криються нездирним зимним лепом, як твої нерозпроданi книжки, що пилюжаться десь удома по книгарнях, таке сталося майже з цiлою українською лiтературою, можна на пальцях вилiчити — не авторiв навiть, а поодинчi твори, яким пощастило, — з отерпом у пучках i сльозами в очу ти читала надiсланий тобi тут, в Америцi, переклад “Лiсової пiснi”, авторизовану версiю, призначену для бродвейської сцени, кайфувала, як наркоман, од її прискореного жагучого вiддиху: живе!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”