Словник Української Мови
Буква
1. Великий, міцний кіт, зазвичай з густою шерстю; часто вживається як зменшувально-пестливе позначення кота.
2. (діал., західні регіони) Великий, сильний пес, часто сторожовий або хатній улюбленець.
3. (переносне значення, розм.) Про людину (переважно чоловіка) міцної статури, кремезної будови тіла.
Приклад 1:
— й з укритою посмiшкою розглядаючи спiвроз‑мовцiв крiзь золотинки змружених вiй, вона зненацька почула рiзке, надсадне янчання: невiдь‑звiдки на терасi взявся антрацитово‑чорний котюга, задерши хвоста йшов мiж столиками, крiзь загальний смiх та рiзномовнi оклики, й патрав повiтря червоно роззявленим вереском, — бризнуло попiд шкiру легеньким холодком: це ще що за проява? — а воно, стерво, скерувалося просто до їхнього гурта — вигнувши спину, плигицьнуло їй на колiна, теплим тягарем зiбгалося в пеленi й занишкло, посiпуючи насторченим вухом, перемкнувшись на утробне воркотання: знайшло, кого шукало.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 2:
А він собі, узявшись в боки, По кровлі кедрових палат В червленій ризі похожає Та, мов котюга, позирає На сало, на зелений сад Сусіди Гурія[431]. А в саді, В своїм веселім вертограді, Версавія[432] купалася, Мов у Раї Єва, Подружіє Гурієво, Рабиня царева.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”