Приклад 1:
Козаки власними силами вигнали ляхів з Білорусії, одвоювали Могилів, Старий Бихів (там дістав смертельної рани наказний гетьман, ніжинський полковник Золотаренко), й тоді ж Хмельницький, який вже почувався хворим, виправив на Польщу корпус під рукою наказного гетьмана, київського полковника Ждановича. І той корпус у спілці з військом семигородського князя Ракоція Дьєрдя Другого взяв Краків і Варшаву.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Цей корпус джерел поділяється на такі групи: пам’ятки епіграфіки, наукові (політичні та філософські) трактати, історичні твори, юридичні тексти та матеріали офіційного діловодства. Найдавніша китайська епіграфіка датується XIII—XI ст.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 3:
тябричила на Захiд з дому найвиборнiшi книжки й слайди, тицькала людям пiд носа, удаючи довкруг себе димову завiсу якогось примарного контексту, з яких лиш трибун не вимахувала руками — приголомшений директор Кеннан Iнстiт’ют запевняв мене пiсля того в подячному листi, що “if the fate of Ukrainian literature is in the hands of people like yourself, one need not fear for its future” — не пiдозрюючи, звiсно, що в моїх hands хiба поручень в автобусi, та й то коли не одтиснуть, — нiчо’, братiку, не журись, прорвьомся, я витягну, виволiчу тебе на собi, моєї потуги стати на все: пiв‑України з мiсця зiрвати, пiв‑Америки поманити за собою на Україну (i справдi ж була проходила по їхньому континенту, як гаммельнський щуролов iз денцiвочкою: студенти ледь не цiлим класом подавали заяви в Корпус Миру — forаUkraine, колеги з американських унiверситетiв починали студi‑ювати українську мову, запускалися в рух маховики дерзновенних проектiв — спiльнi видання, симпозiуми, перекладнi антологiї, йолки‑палки, скiльком людям го‑лову заморочила! ), — на всi її “говорила‑балакала” (давала — плакала…) вiн тiльки скупо всмiхався: ну‑ну, “Подивимось”, те його “Подивимось” з часом почало їй звучати як пароль безнадiї, попервах вона списувала таке маловiрство на рахунок провiнцiйної закомплексова‑ностi: куди, мовляв, нам, зi свинячим рилом, — “Нi, ти все‑таки менi поясни, як так можна було — пропасти, щоб нi звука, нi знаку?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
