1. (у ботаніці) укорінювати, сприяти розвитку коренів у рослини або її частини (наприклад, живця).
2. (переносно) міцно закріплювати, утверджувати щось у свідомості, побуті, культурі тощо.
3. (заст., рідко) виривати з корінням, викорінювати.
коренити
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Не раз доводилось мені самому слухати, як інший дід, споминаючи їх пакості, зачне було їх коренити, а далі як заговориться, як забалакається про їх звичаї да ходи, то й сам не знає, чого йому й жаль стане сіромах, і зачне сива голова гуторити про них, як про своїх родичів. Чим же то, чим тії запорожці так припадали до душі всякому?
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Частина мови: дієслово () |