Словник Української Мови
Буква
1. (заст.) Те саме, що корча — вивернуте з землі дерево з корінням, пеньок, колода або сучок, що перешкоджає руху по воді або суші.
2. (перен., рідк.) Те, що гальмує, ускладнює розвиток чогось; перешкода, завада.
3. (діал.) Гострий біль, судорога, корчі (зазвичай у множині).
Приклад 1:
Тим часом заблищало світло у розбиту віконницю; скрипнули хатні двері; дзенькнув засов коло надвірних – корчма роззяпилась і всіх проглинула… Не веліли хлопці посідати – де не вродилося півкварти горілки, півхліба, миска солоних огірків. Товариство зараз же налягло на їжу, на горілку.”
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
Нечипiр пiдложив на корч трави й сiв, спустивши ноги у воду. Навiть теплiш було, бо пiсля дощу рiка приймала в себе з радiстю й м’яко та тепло обгортала покалiченi колючками ноги.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”