1. Працівник контори, канцелярський службовець; урядовець, чиновник.
2. (у значенні власної назви) Прізвисько українського письменника, громадського діяча та мовознавця Олександра Кониського (1836–1900).
конторник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Тррр… Дррр… Потурбований конторник, який перед тим мирно куняв за апаратом Морзе, підбіг до телефону й неохоче запитав у трубку: — Галло!.. Гррр… — довгим гарчанням відповів йому телефон.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |