Словник Української Мови
Буква
1. (іст.) Жінка, яка працювала в конторі, переписувачка, канцелярська службовиця; жіночий відповідник до слова “конторник”.
2. (спец., рідко) Велика шафа з багатьма відділеннями для зберігання канцелярських паперів, книг та документів; канцелярська шафа.
Приклад 1:
Ось у кутку конторниця нишком фліртує з рахівником чи діловодом і лише несподіваний дзвоник телефону втручається в інтимну таємницю їхньої розмови. Все це таке знайоме, що Бойко вже не помічає деталів.
— Тютюнник Григорій, “Вир”