конечний
[konɛt͡ʃnɪj] Прикметник
Буква:К
Значення
-
Який має кінець, не є безмежним або нескінченним; обмежений у просторі, часі або кількості; такий, що завершується.
-
(у філософії, математиці) Такий, що не є нескінченним; що має певні межі або границі.
-
(заст., у граматиці) Який виражає закінченість дії; дієприкметник минулого часу доконаного виду.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. конечний, р. конечного, д. конечному, з. конечного, о. конечним, м. конечнім