Значення
-
Частина одягу, що пришита або пристібнута до вирізу горловини сорочки, блузки, пальта тощо та облягає шию; комірець.
-
Застаріла назва приміщення для зберігання зерна, муки або інших продуктів; кліть, комора.
-
У техніці — деталь у вигляді кільця або втулки для з’єднання, кріплення чи обмеження руху частин механізмів.
-
У архітектурі — верхня частина певних опор (стовпа, колони), що безпосередньо сприймає навантаження від арки, балки або склепіння; капітель.
-
У тваринництві — міцна частина шкіри на шиї тварини (переважно великої рогатої худоби).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. комір, р. коміра, д. комірові, з. комір, о. коміром, м. комірі, к. коміре
Походження слова (Етимологія)
Слово «комір» позначає частину одягу, що охоплює шию. Воно походить з польської мови (пол. kołnierz), а туди потрапило з середньоверхньонімецької (kollier), яке, своєю чергою, походить від старофранцузького collier — частини обладунку, що захищала шию, або нашийника. Французьке слово виводиться з пізньолатинського collare, що означало «комір» або «оздоба на шию», і пов’язане з латинським collum — «шия». Це латинське слово споріднене з готським, давньоверхньонімецьким та давньоанглійським hals (шия), а також з праслов’янським kolo (коло). Таким чином, «комір» має давнє індоєвропейське коріння, пов’язане з поняттям кола або чогось, що охоплює шию.