Словник Української Мови
Буква
1. Невеликий шматок тканини, шкіри, паперу тощо, зазвичай відірваний або відрізаний від чогось більшого; часто використовується для латання.
2. Переносно: окрема, невелика частина чогось цілісного (території, знань, спогадів тощо).
3. У ботаніці: окрема частина (сегмент) листка, пелюстки або іншого органу рослини, що має вигляд ніби відірваного шматка.
Приклад 1:
Це той насущний клаптик щастя, що жадно в долі видираєм. Твій усміх знає тишу квіту, коли яснієш, сестро світла!
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
Поема про клаптик паперу Поїзд Ероса X. Бій амазонок
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Зрiдка тiльки розривалося вгорi посплутуване гiлля, i тодi видко було їй клаптик неба з двома-трьома зiрками. Зважилась не дивитися набiк, не прислухатися, а все йти, йти… Але очi несамохiть зазирали iнодi вбiк, вуха ловили таємничий голос великого лiсу.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”