казан

1. Великий металевий посуд (зазвичай чавунний або мідний) у формі напівсфери або зрізаного конуса, призначений для приготування їжі, варіння, смаження або паління горілки на відкритому вогні.

2. Застаріла назва великого міста, столиці, що виникла під впливом тюркських мов (наприклад, Казань).

3. (у геології) Природне або штучне заглиблення в земній корі, котловина, що має округлу форму.

Приклади:

Приклад 1:
— хоч би й що там інакше плескали, надриваючи писки від вух до вух, різні говорії на зразок Юрка Олійника чи Миросі Казан, що з Остапом Чернецьким учащала на проби до Безручкового підвалу- майстерні для бандур, де фанатичний Грицько Саламаха навчав ледачих смаркачів і перестарків-дівуль не лише гри, а й уміння самому виготовити бандуру, — а Мирося, падкуючи перед Юліяном Кописткою, тоді ще не втратила надії, що дорога до Юліянового задротованого серця лежить виключно через бандуру, яку Мирося зі мстивою насолодою потрощила на цурпалки того ж дня, як довідалася, що, попри її жертвенні старання, — скільки здоров’я, витримки й часу коштувала їй та анатемська бандура! — Юліян заручився, а за тиждень, — подумати лише, за тиждень!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”