Древослів

Словник Української Мови

карник

[kɑrnɪk] Іменник

Буква:К

Значення

  1. (Історія) –

    (історичне) Податок на димар або на кожну оселю, що стягувався в Україні у XIV–XVIII століттях, зокрема в період панування Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

  2. (Історія) –

    (історичне) Особа, зобов’язана сплачувати такий податок; платник карника.

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. карник, р. карника, д. карникові, з. карника, о. карником, м. карникові, к. карнику

Синоніми & Антоніми

Синоніми

Більше записів