Словник Української Мови
Буква
1. Покарання, стягнення, яке застосовується до порушника закону, правил або моральних норм з метою відплати, виправлення чи попередження нових правопорічень.
2. У релігійних уявленнях: божественне покарання, відплата за гріхи, провину.
3. (Переносне значення) Важка, несподівана неприємність, лихо, що сприймається як покарання за щось.
Приклад 1:
Уходящему — рожок, Остающемуся — кара. Всяка доля по уму, И хорошая, и злая, Уходящего — пойму, Остающегося — знаю.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
), за якими потяглися знову і знову потоками варварів усілякі булґари, хозари, чорні клобуки, кара-калпаки, обри, угри, печеніги, песиголовці, сироїди та половці — і жодні оборонні земляні вали не могли порятувати від летючої Азії цих безмовних, загадкових і досі не названих автохтонів, з якими нарешті виринаємо із небуття десь так аж у IX ст., коли-то зграя скандинавських пройдисвітів надумала об’єднати всю цю безголосу спільноту, всіх цих древлян, дулібів, кривичів, дреговичів, уличів, тиверців, полян, хорватів та «чюдь білооку» в єдину державу, очолювану ними ж, себто двома-трьома норманнами, затятими пияками і розбійниками, котрі навіть і слова не знали по-тутешньому, а самих себе йменували «руссю». Остання обставина, мабуть, і спонукала автохтонів визнати над собою чужинське князювання.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
Оцей песимістичний настрій, оця апатія до всього, оце taedium vitae[20] — хіба ж то все маленька ще кара?.. Дивуватимусь я хіба з того, як це ви можете шукати продажного кохання!..
— Тютюнник Григорій, “Вир”