Значення
-
ІЗАФЕ́Т, -у, чол., лінгв. Специфічний тип підрядного словосполучення в тюркських, іранських та деяких інших мовах, у якому означення (зазвичай іменник у родовому відмінку або прикметник) стоїть перед означуваним словом і приєднується до нього за допомогою особливого показника (ізафетної частки) або без нього, утворюючи атрибутивний зв’язок.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ізафет, р. ізафету, д. ізафетові, з. ізафет, о. ізафетом, м. ізафеті, к. ізафете