ІЗАФЕ́Т, -у, чол., лінгв. Специфічний тип підрядного словосполучення в тюркських, іранських та деяких інших мовах, у якому означення (зазвичай іменник у родовому відмінку або прикметник) стоїть перед означуваним словом і приєднується до нього за допомогою особливого показника (ізафетної частки) або без нього, утворюючи атрибутивний зв’язок.
ізафет
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |