ІНТЕРФЛЕ́КС, а, чол., лінгв. Сполучний звук (голосний або приголосний), що слугує для поєднання твірних основ у складному слові або для з’єднання основи з суфіксом; інтерфікс. Наприклад, у словах «пароплав» та «життєпис» звуки [о] та [є] виступають як інтерфлекси.
Древослів
Словник Української Мови