інтерфікс

ІНТЕРФІКС, -а, чол., лінгв. Сполучний елемент (звук або сполучення звуків), що вживається в середині слова між двома основами або між коренем і суфіксом для милозвучності чи граматичного оформлення, не маючи власного лексичного значення; прокладка. Наприклад, сполучні голосні «о» та «е» у складних словах (земл-е-трус, пар-о-плав) або «в», «л» у дієслівних формах (жи-в-у, плет-л-а).