гурчання

[ɦurt͡ʃɑnnjɑ] Іменник

Буква:Г

Значення

  1. Дію за значенням дієслова “гурчати“; характерний низький, рокочучий звук, що виникає від роботи механізмів, природних явищ або в тілі людини (наприклад, у шлунку).

  2. Розм. Нерозбірливе, невиразне бурмотіння, воркотіння, часто виражене невдоволенням.

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. гурчання, р. гурчання, д. гурчанню, з. гурчання, о. гурчанням, м. гурчанні, к. гурчання

Більше записів