гульк

1. Власна назва персонажа з українського фольклору та літератури, зокрема, один із головних героїв повісті Івана Нечуя-Левицького “Микола Джеря”, який постає як утілення народного характеру, непокори та прагнення до волі.

2. Загальновживаний термін або прізвисько, що вказує на спритну, жваву, часто невгамовну людину (зазвичай дитину або молодого чоловіка), яка постійно в русі, любить бігати, гратися.

Приклади вживання

Приклад 1:
Вiн хоч i пе­ре­ля­кавсь, та не за­був нi про ва­ре­ни­ки, нi про яєшню, нi про Пазьку; гульк до неї на ве­че­рю… та про па­на сот­ни­ка вже i не зга­ду­ва­ли. А наш пар сот­ник ле­тiв, сер­деш­ний, ле­тiв вiд са­мо­го Ко­но­то­па i не зна, де вiн опи­ниться i що з ним бу­де, аж гульк – ху­тiр, i вiн чує, що став спус­ка­тись усе ниж­че, ниж­че… Розг­ля­дає, при­див­ляється – аж се ху­тiр Без­вер­хий, що на Су­хiй Бал­цi… От ле­тить та ле­тить по­над ха­та­ми та в хо­рун­же­вий двiр, де вже вiн не раз був… От як уле­тiв у двiр та до хо­рун­жiв­ни­ної ха­ти, та у сi­ни, та пря­мi­сiнько у хат­нi две­рi, що за­чи­не­нi i iз­се­ре­ди­ни за­щеп­ну­тi бу­ли, геп!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 2:
А наш пар сот­ник ле­тiв, сер­деш­ний, ле­тiв вiд са­мо­го Ко­но­то­па i не зна, де вiн опи­ниться i що з ним бу­де, аж гульк – ху­тiр, i вiн чує, що став спус­ка­тись усе ниж­че, ниж­че… Розг­ля­дає, при­див­ляється – аж се ху­тiр Без­вер­хий, що на Су­хiй Бал­цi… От ле­тить та ле­тить по­над ха­та­ми та в хо­рун­же­вий двiр, де вже вiн не раз був… От як уле­тiв у двiр та до хо­рун­жiв­ни­ної ха­ти, та у сi­ни, та пря­мi­сiнько у хат­нi две­рi, що за­чи­не­нi i iз­се­ре­ди­ни за­щеп­ну­тi бу­ли, геп! мов довб­нею, та тут i прос­тяг­нувсь, як ко­ло­да, i не ди­ше, i не во­ру­шиться… Отсе-то геп­ну­ло у хат­нi две­рi, де чак­лу­ва­ла над хо­рун­жiв­ною ко­но­топська вiдьма Яв­до­ха Зу­би­ха.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Еней по берегу попхався І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк – і в город причвалав. В тім городі жила Дідона, А город звався Карфаген, Розумна пані і моторна, Для неї трохи сих імен: Трудяща, дуже працьовита, Весела, гарна, сановита, Бідняжка – що була вдова; По городу тогді гуляла, Коли троянців повстрічала, Такі сказала їм слова: “Відкіль такі се гольтіпаки?
— Самчук Улас, “Марія”

Частина мови: t.d. () |