Словник Української Мови
Буква
1. Видати короткий, різкий, дзвінкий звук, зазвичай голосом або за допомогою предмета; гучно крикнути, угукнути.
2. Різко або голосно окликнути, покликати когось, звернути на себе увагу звуком.
3. Перен., розм. Швидко, різко сказати, відповісти, вимовити (часто щось неприємне).
4. Діал. Вдарити, ляснути, гепнути.
Приклад 1:
— хоче крізь сон гукнути Андрій. — Серед чужих людей знайду собі більше щастя!..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Іноді хотілося б так: бути великим світовим талантом саме для того, щоб висловити всім людям свою погорду та й щоб ощасливити їх, кидаючи їм якусь одробинку од своєї геніальності… Гарно було б кинути тую одробину з погордою і по-наполеоновськи, зневажливо гукнути: Crêvez chiens si vous ne le voulez pas[21]!.. Тільки ж знов кажу: у мене єсть іще настільки критичності, щоб знати, що цього не буде, бо я анітрошечки не геній: щонайбільше, я — буйніша, крупніша величина поміж іншими бездарностями, та й тільки!
— Тютюнник Григорій, “Вир”