гудіння

Приклад 1:
Так от, у момент найвищого гудіння, скажу так, з’явилися вже згадувані мною рогачі, я так зрозумів, що жерці або типу цього. Головний підвів голову з килимка і аж затрясся, як зобачив що вони несуть: то був акваріюм, величезний, мов балія, без рослинності, без мушель, без камінців на піску, лише з водою і з великою живою рибою, рибиною, то був, може, навіть і короп або сом, або лящ, або білий амур чи, скажімо, щупак, і от, разом зі сплеском ахів усієї присутньої потолочі, вони гатять цим акваріюмом до підлоги (тут режисер наказав сповільнити зйомку), акваріюм довго-довго падає, але таки розбивається, вихлюпуючи навсібіч зелені струмені (в мені все висихає), це жахливо, бо жерці ловлять бризки 33 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ своїми темними язиками, в мені наче щось обривається, бачу, як болісно стрибає риба на килимку, серед шкляних акваріюмних уламків, бачу, як Верховний видобуває з-за пояса гострезного тесака, і вже знаю, що буде далі, ноги підкошуються, я вже не восковий, я вже ватяний, я вже навіть не ватяний, я повітряний, перший удар тесаком — і рибу пробито наскрізь, але вона ще тріпоче (я валюся з ніг), другий удар — усі кричать «а-ах!», у риби проколено жабра, але вона ще тріпоче (я вже не дихаю, повітря витікає з мене, як із порізаного м’яча), третій удар — усі кричать «у-ух!», просто в риб’яче серце, вона ще трохи потріпається й затихне, а я: все пітьма дно нуль гаплик нічичирк.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
І все ж якщо колись, де-небудь, будь-де, будь-коли, де і коли завгодно, ти відчуєш дивну композицію ароматів і смороду, у якій зливатимуться запахи збіглої кави, старого дерева, кориці, гвоздики, шафрану, вологої цегли, забитого ринштоку, закупорених вен, церковного вина, макових круасанів, прілого листя, розігрітої на пательні солі, розрізаної навпіл сирої картоплини, незакінченого живописного полотна, заднього номера дизельної вантажівки, жодного разу не праних джинсів, щербини на старовинній збройній сталі, невикористаних китайських петард, котячої сечі, зів’ялої пеларгонії, запилюженої книгозбірні, штучних троянд, аптеки й іподрому… Якщо почуєш спільний хор вуличного птаства й домашньої птиці, клекіт комунальної кухні, багатомовну шоферську лайку, материнські інтонації кондукторки з трамваю, шум недіючого фонтану, радісний хлопчачий вигук: «Гей, я живий!», гудіння далекого маневрового паротяга, рипіння дерев’яних сходів, бамкання ратушного годинника, плюскіт підземної ріки, вкрадливі кроки приватного переслідувача, цокотіння підборів, гавкіт собаки-поводира, деренчливе банджо вуличного джазмена або бляшані барабани комбатантів не-знати-якої-війни, шурхіт недоклеєної сецесійної афіші, григоріанський хорал зруйнованого храму чи астматичний орган із розладнаним регістром vox humana, а над усім цим звідкілясь, чи то з піддашшя, чи то з даху, чи просто з неба полине голос самотньої скрипки… Якщо ти раптом почуєш і відчуєш усе це, а на додачу зумієш швидко, якомога швидше в повний оберт роззирнутися довкола — так, щоб не встигли позаду тебе осипатися стіни, якщо тобі вдасться, якщо пощастить, то все, що бодай на мить віддзеркалиться в твоїх прохромлених тибетською голкою зіницях, — оце і буде справжній Львів. Або, як його ще називають, — місто Лева.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”