Словник Української Мови
Буква
1. Парний рухомий м’ясистий виступ на обличчі людини, що обмежує зовні ротову щілину та вкритий зовні шкірою, а зсередини слизовою оболонкою; частина рота.
2. Заст. Край, кромка чогось (наприклад, посудини, прірви тощо).
3. У ботаніці: дві частини віночка певних квіток (наприклад, у губоцвітих), що мають форму губ.
Приклад 1:
(Прибіднюється, підобгавши губи.) Ей, рибонько, то ви вже обробились?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Я знайшов губами її губи. ÌY рот нагадував квітку.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
— i ти вгледiла приставлену до свого пiдколiння запальничку, i, замiсть похолонути пiд прицiлом вперше тодi перехопленого, незмигного й не по‑чоловiчому — якось iнакше, злiсно й безумно, на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з‑пiд горiшньої губи iклами, спитуючого погляду, од якого звiдтодi завше боронилася смiхом, тiльки трохи здивувалася, не так щоб зовсiм притомно — дивно, до якої мiри його присутнiсть, як ди‑намiтом, глушила в тобi всi, доти таки незлецьки роз‑виненi, захиснi iнстинкти, що спливали, як риба горiче‑рева, поки рiку й далi стрясало — вибух за вибухом. Нi, передчуття — були: передчуття нiколи не заводять, то тiльки цiлеспрямована сила нашого “хочу!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”