головник

1. Застаріла назва керівника, начальника або особи, яка стоїть на чолі чогось.

2. У давньому українському праві — вбивця, особа, яка вчинила головний (смертельний) злочин; відповідач у кримінальній справі про вбивство.

3. Рідкісне позначення майстра, який виготовляє головні убори (капелюхи, шапки).

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |