1. У техніці та фізиці — властивість системи або пристрою зберігати рівновагу (статичність) за рахунок використання різнорідних (гетерогенних) елементів або сил, що діють у протилежних напрямках.
2. У біології та медицині — здатність організму підтримувати гомеостаз (сталість внутрішнього середовища) через складну взаємодію різних, часто протилежних, фізіологічних регуляторних механізмів.
3. У соціальних та кібернетичних системах — стан динамічної рівноваги, що досягається не однорідністю, а постійним узгодженням різноспрямованих процесів, інтересів або підсистем.