1. Напрям у психології, що виник на початку XX століття, який розглядає психічні явища як цілісні, незведені до суми окремих елементів структури (гештальти), наголошуючи на ролі образу та організації досвіду в процесах сприйняття, мислення та поведінки.
2. Система методів і теорій, побудованих на принципах цього напряму, що вивчає закономірності формування, структуру та трансформацію психічних образів-гештальтів.