Значення
-
Розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, її звукові засоби та їхню організацію; синонім до терміна «фонетика».
-
Сукупність звукових особливостей, характерних для певної мови, говірки або індивідуальної мови (ідиолекту).
-
У поетиці: звукова організація художнього мовлення, особливо віршованого; сукупність звукових засобів (алітерація, асонанс, ритм тощо) та їхнє функціонування в поетичному творі.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. фоніка, р. фоніки, д. фоніці, з. фоніку, о. фонікою, м. фоніці, к. фоніко
Походження слова (Етимологія)
Слово «фоніка» було створене в XIX столітті на основі грецького прикметника φωνητικός («звуковий, голосовий»), який походить від іменника φωνή («звук, голос») і пов’язаний з дієсловом φωνέω («говорити ясно, виразно»). Таким чином, фоніка — це розділ мовознавства, що вивчає звукову будову мови, зокрема звуки та їх функції.