епікур

1. Старогрецький філософ (341–270 до н.е.), засновник школи епікуреїзму, який вважав найвищим благом людини задоволення, що розуміється ним як відсутність страждань (атараксія), душевний спокій та дружба.

2. (Переносно) Людина, яка схильна до насолод, розкоші та чуттєвих задоволень; гедоніст.

Приклади вживання слова

епікур

Приклад 1:
В розв’язанні морально-етичних проблем для українського філософа авторитетами є Піфагор, Діоген, Сократ, Епікур, Плутарх, Епіктет, Сенека. Сковорода часто посилається на Платона та Арістотеля.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
У цьому-то розумінні вчив своїх друзів Епікур, що життя залежить від насолоди і щ о веселощі серця – це життя людини, орацій те ж саме, що й Епікур, мислить: Nec dulcia differ in nnum… тобто: “Насолоди не відкладай на рік”. А що він під насолодою розуміє веселощі серця, випливає з наступного: “Ut uocunque loco fueris, vixisse libenter te dicas”, тобто: “Аби міг и сказати про ce6e,що всюди тобі жилося весело”4.
— Тютюнник Григорій, “Вир”