Словник Української Мови
Буква
1. Людська істота від народження до настання підліткового віку; мала дитина, малюк.
2. Син або донька по відношенню до батьків незалежно від віку; потомок.
3. (перен.) Незріла, наївна, довірлива людина; той, хто поводиться не по-дорослому.
4. (перен.) Той, хто є духовним, ідейним або творчим послідовником когось, вихованцем якоїсь школи, носієм певних ідей.
5. (перен., заст.) Продукт, плід певної діяльності, творчості, історичної епохи.
Приклад 1:
А те твоє — солом’яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелеться.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
От я, nак чисто сиротина, Росту, як при шляху горох; Без нені, без отця дитина, Еней – отець, а неня – бог. Іду хоть за чужу отчизну, Не жаль нікому, хоть ізслизну, А пам’ять вічну заслужу.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
То тобi радiсно, а ти думаєш – страшно… ти ще дитина!
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”