1. У філософії та соціальних науках — концепція, що описує розрив, перерву в історичній, культурній чи соціальній безперервності, стан, коли традиційні зв’язки, структури чи практики різко обриваються.
2. У мистецтві та літературознавстві — художній прийом або характеристика твору, заснована на навмисному порушенні логічної, часової чи причинно-наслідкової послідовності, що створює ефект розривності, фрагментарності.
3. У математиці та фізиці — рідковживаний термін для позначення множини, що не є континуумом, тобто має розриви або складається з ізольованих точок.