Значення
- (Техніка) –
(техн.) Властивість електричних пристроїв, зокрема роз’ємів, штепселів або патронів, мати два контактних елементи для підключення до мережі.
- (Лінгвістика) –
(лінгв.) У фонетиці — властивість приголосного звука утворюватися в результаті двох повних або основних змикань (контактів) артикуляторних органів у ротовій порожнині, що створює подвійний перешкоджувальний фокус (наприклад, африкати).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. двоконтактність, р. двоконтактності, д. двоконтактності, з. двоконтактність, о. двоконтактністю, м. двоконтактності, к. двоконтактносте