1. (як числівник) Такий, що становить дві тисячі одиниць; що має номер дві тисячі в якійсь послідовності.
2. (як іменник, ч. р.) Грошовий знак (купюра, монета) номіналом у дві тисячі грошових одиниць (наприклад, гривень).
Словник Української Мови
Буква
1. (як числівник) Такий, що становить дві тисячі одиниць; що має номер дві тисячі в якійсь послідовності.
2. (як іменник, ч. р.) Грошовий знак (купюра, монета) номіналом у дві тисячі грошових одиниць (наприклад, гривень).
Приклад 1:
Невольнича муза ~22 ~ та зима була напрочуд сонячна і мавши годину вільного неба над головою я вираховував урок у школі яка за декілька кварталів школярко забудься на мить глянь на це радісне батькове небо ~ яка ти прекрасна у прощальнім вікні чомусь пригадується як наша доня називала ікони віконами ~ сім днів творіння за цими мурами сім днів мертвоти отут на тиждень зі мною без паперу без олівця без всякого сподівання на окрилену думку ~ надибуючи ледь видимі помітки не сумніваюся чия рука їх залишила ожививши двохтисячний підтекст катулла це тільки ти усе старіється під сонцем окрім поезії навіть сам вислів про старіння ~ подайте замурованому в келії останню милостиню одну скупу мелодію один маленький Світогляд Святовита 23~хорал баха всього через вулицю світяться вітражі органного залу ростуть гучні склепіння крихту музики винесіть ~ два тижні не підозріваючи я замешкував разом із вбивцею частував його помаранчами колядували на Різдво два тижні посміхався до нього нині вже певно нема його серед живих простіть мені мамо і тату зґвалтованої у львівських ярах я також батько дівчинки ~ ця тиша не для нас для цвіркунів і вартових ~ я не можу сказати цей вірш для шуфляди хай вилежиться до слушного моменту і не тільки тому що вірш не пишеться і стола нема зі шуфлядою але й надія на слушний час надто мізерна ~ маю жаль до цієї чужої землі вона також родить квіти за якими я плачу І. Калинець. Невольнича муза ~24 ÑϲÂ×ÓÒÒß ÄËß ÎÑÅͲ ЛьолітаІвановіСвітличним 1 пересипає вітер пісок шарлатний неба змій вечора здза овиду доригує вогнем в очу зелене марево криниці гойдається на релях як в сльозі збиває коромисло капелюшки мальв а тут мій приятель шпориш червоні стебла стелить промінцями чомусь землі чіпляється так цупко Світогляд Святовита 25~2 неправдою живеш о лісе мовчу про те як заполонив нас чіпкі обійми маєш мов у смерті а законів ні жовтня ні листопада не визнаєш для тебе куций вересень це все аж по саміський багрянцевий вінчик не вкорочуй віку осені не визбав з бабиного літа І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”