Значення
- (Філософія) –
(філософський термін) Стан абсолютної завершеності, досконалості, цілісності; ідеальна форма буття, що не потребує нічого зовнішнього для свого існування та є метою розвитку.
- (Лінгвістика) –
(рідко) Властивість того, що є доконаним, тобто доведеним до кінцевого, логічного завершення або до межі можливого.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. доконаність, р. доконаності, д. доконаності, з. доконаність, о. доконаністю, м. доконаності, к. доконаносте