1. (філософський термін) Стан абсолютної завершеності, досконалості, цілісності; ідеальна форма буття, що не потребує нічого зовнішнього для свого існування та є метою розвитку.
2. (рідко) Властивість того, що є доконаним, тобто доведеним до кінцевого, логічного завершення або до межі можливого.