догодити

Приклад 1:
— то випробовуючи майже з рік, — хоча і зовсім не від приголомшливої не тільки для Оришчиних батьків, а й для нього самого, вістки, що Оришка Івасів завагітніла, хоча він був з нею лише один єдиний раз після тієї дурнуватої, нікому не потрібної вечірки у Веллінґтоні, на яку Пилипа потяг був Гриць Хватень на прохання Оришки, задля якої бідолашний Гриць ладен був вірізувати з себе шматки живого м’яса, аби їй догодити, знаючи, що для неї весь світ клином зійшовся на Чоботаренкові, який чесно її перед тим попереджав, що не збирається одружуватися ні з нею, ні з кимось іншим, і то незалежно від того, чи Оришка старша від нього на два роки чи ні, просто не збирається і все, і тому не хоче крутити дівчині голову, і Оришка ніби з усім погоджувалася, а він ще тоді мав враження, що вона його взагалі не слухала, повторюючи, ніби любить його над усе, — а який чоловік устоїть проти такої спокуси? — бо він, Пилип, її доля, її світ, її життя, а рештою, мовляв, нехай він не турбується, оскільки коли він лишить її незайманою, вона піде цієї ж вечірки по хлопцях, як остання шльондра, чи накладе на себе руки, зрештою, вона ніколи не стоятиме йому, Пилипові, на заваді, у чому він згодом і сам переконався, коли з надміру батьківських почуттів, котрі не знати звідки найшли на нього, відвідував свого сина, — Чоботаренко й гадки не мав, що таке дворічне ґудзикооке створіння, ляпаючи йому ручками по бородатому обличчі, здатне дощенту розмагнітити душу й унедійснити далекосяжні пляни, — марно пробуючи переконати Оришку віддати йому сина, цей усміхнений, агресивний кусник його, а одночасно і не його життя, яке, не виключене, й поклало початок його мандрам по світу, — то випробовуючи майже з рік життя в буддійському манастирі на Цейлоні, щоб переконатися: його, Пилипа, час ще не прийшов, у ньому завеликий надмір цілинної, не споглядальної, — зрештою, може, й споглядальної, тільки ще не прирученої, сили, котру не вговтати в манастирі, — то два місяці просидіти в трапістів під Ліможем, аби йому відкрилося, який Божий дар міститься у вимовленому слові, — у проміжках між самовдосконаленням і пізнанням світу дещо підробляючи на прожиття то сезоновим збиранням винограду, то принагідно (коли Пилипа опадали сумніви, наслідком чого наступало безпросвітне душевне збурення, що позбавляло існування будь-якого сенсу, він одразу брався до фізичної праці, гадаючи, що й Сізіфові веліли боги тягати камінь не задля кари, як то поспішили витлумачити слабі на витримку середземноморські свистуни, а виключно задля тієї внутрішньої рівноваги, задля якої і Марпа наказував Мілярепі тягати каміння), підпрацьовуючи вантажником у Палермському, де його мало не зарізали, Римському, Марсельському та Нью-Йоркському портах, де він зустрівся з Юрком і Климком Дидами, з котрими потім за третім і покищо останнім наворотом полював на дичину на Лябрадорі, де йому остаточно й засіла думка конче відвідати Україну, яка йому рукавичкою вивернула нутро, зробивши зрячим там, де він того ніколи не очікував, хоча він бачив лише скалочки тамошньої дійсности, старанно прихлястровуваної держимордною фарисейщиною, з-під якої офіційно ніде не проривався крик з ротів, зачопованих єдинонеділимним ганчір’ям, однак Чоботарен- ко встиг дешицю постерегти, хоча їх, тороплених західніх туристів, м’ячиком передавали з рук до рук майже так, як згодом його, Пилипа, в Нью-Йорку передавав з рук до рук своїх приятелів і знайомих Сашко Пушкар, аби того вечора перед танцями не знайомити Чоботаренка з трьома Забірківнами, а зокрема з Лесею Забірко, за якою дух ронив Сашко, ревниво очищуючи поле від усіх можливих і неможливих претендентів на її серце, хоча тоді Леся з ним ще не заручилася, а, як здалося Пилипові, безжурно кокетувала з усіма хлопцями, витанцьовуючи разом з середущою — і рідше, — зі старшою сестрою на всіх українських забавах, а особливо на тому балі, куди Чоботаренка привів був Архипчук, аби хлопець, перш ніж рятувати світ, який міг на це трохи й почекати, дещицю розважився з гарними дівчатами, бо, зрештою, коли ж і розважитися, як не в молодому віці?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
отож винятково важливе, що Мартина сукня — це брокат, а не шифон уже бодай тому, що його, Блажків, сонет звучить тільки на брокаті і на жодній іншій тканині, оскільки це не просто собі якийсь перший-ліпший сонет і не просто собі якась сукня, а смолоскип майбутнього, визначення й функцію яких Чоботаренко за браком відповідного досвіду так одразу, може, й не збагне, якщо він, Блажко, то наочніше не продемонструє на папері, бо щойно мавши перед собою графічне зображення, Чоботаренко навіч переконається: Блажко — сякий-такий, п’ятий-десятий, — кожному не догодити, — ніколи не говорить на вітер, якщо він каже: Мартина сукня — це структурний сонет, і то унікального, Блажкового зразка (головне зразок: copyright by Блажко), то це і є структурний сонет, і нехай Чоботаренко забуде, ніби він нічого не тямить ні в брокаті, який йому проте видається ідіотським шифоном (і звідки той шифон уліз йому в мозок?) напевно тільки з тієї причини, що він, Чоботаренко, доти не бачив серпанкових брокатів (це завжди так: не визнається, не визнається, а спробуй вирвати йому з голови натоптану туди нісенітницю!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Тепер вже щодня палав у печi веселий вогонь, смачно пахло борщем або галушками, i коли Андрiй смерком вертався до хати, свiжий од вiтру, з духом морозу у всiх складках одежi, Маланка старалась догодити йому, i повага хазяйки була у всiх її рухах. По вечерi Андрiй присувався до печi i виймав люльку.
— Самчук Улас, “Марія”