дог

1. Порода великих службових собак з короткою шерстю, потужною статурою та квадратним черепом, що походить від давніх молосів; розрізняють німецького дога, аргентинського дога тощо.

2. (у значенні загальному) Представник такої породи собак.

Приклади вживання слова

дог

Приклад 1:
А Ориш­ка – ста­ра вже,- нез­ду­жа­ла – тільки й то­го, що дог­ля­дає ди­ти­ни… Як літком не­має Мотрі до­ма,- ба­ба зва­рить йо­му їстки, дог­ля­не, й на­го­дує, й спа­ти по­ло­жить, кот­ка співає… А й ди­ти­на ж то вий­шла – на сла­ву! Пов­но­ви­де, чор­ня­ве, го­ло­ва­те, ро­зум­не… Тільки якесь не­ве­се­ле, вовч­ку­ва­те, ти­хе.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Вiн, див­ля­чись тог­дi, ду­же ди­ву­вав­ся, що дiв­чи­на й мо­ло­денька, а ку­пує бо­рош­на ба­гацько; а як став роз­пи­ту­ва­ти лю­дей, так йо­му й роз­ка­за­ли, що у неї не­ма нi батька, нi ма­те­рi, а тiльки са­мий брат; що во­на ха­зяй­ка нев­си­пу­ща, са­ма й око­ло ко­ров, са­ма й у по­лi при ко­са­рях i при жен­цях, а зи­мою у вин­ни­цi са­ма дог­ля­да i се бо­рош­но оку­пує на вин­ни­цю. Брат її, хо­рун­жен­ко, хоч па­рень i мо­ло­дий, та не хо­че же­ни­тись, а ду­ма у чен­цi, бо як був не­дуж, так обi­щавсь: “Ко­ли, – ка­же, – ви­ду­жаю, то пi­ду у чен­цi, вiд­дав­ши сест­ру за­мiж”.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
iще тiльки пет­рiв­ка йде), так вiн по­чув, що у па­на хо­рун­жен­ка у вин­ни­цi бар­да доб­ра i доб­ре ско­ти­ни дог­ля­да­ють, приїхав най­ня­ти i стор­жи­тись. – Не знаю я сього дi­ла i нi в вi­що не мi­ша­юсь; про те сест­ра зна, – ска­зав йо­му на од­вiт пан хо­рун­жен­ко.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”