1. Зменшувально-пестлива форма від іменника “добряк”, що означає добру, сердечну, чуйну людину.
2. (розм.) Назва, прізвисько або звертання до добродушної, милої тварини (найчастіше собаки).
добряче
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— але попри все — це таки ласка Божа (твердження, яке, він, Худьо, ладен повторювати безугаву), ласка, послана їй, Пошелюжній, аби вирятувати її від згубного для її власної душі бажання, де нишком звив собі добряче кубельце нечистий, — бажання вічно, і то дедалі владніше, тримати на поводі сина, котрому вона, Пошелюжна (нехай вона не погнівається, однак хіба то не щира правда?) не дозволяла власного життя, чого без Євгенової смерти (йому, Худьові, це дуже прикро казати, тільки ж минулого не унедійснити) вона, надто ревна ненька, ніколи не усвідомила б, хоч це усвідомлення й обернулося для неї найтяжчим випробуванням?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Його обличчя мені не видно, та зрозуміло, що він добряче п’яний. Це та стадія, коли координація рухів іще чітка, майже прецизійна, проте прецизія тут означає ніщо інше, як напад delirium, чи, кажучи простіше, «білочки».
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Частина мови: іменник (однина) |