Словник Української Мови
Буква
1. Позитивна морально-етична якість людини, що проявляється в схильності до добрих вчинків, готовності допомагати іншим, виявляти милосердя, чуйність, любов і турботу; доброзичливість, сердечність.
2. (перен.) Прояв ласки, уваги, приязні у стосунках між людьми; добрий, люб’язний вчинок.
Приклад 1:
Тішить її «серйозне ставлення до книг і до людей, доброта, відраза до бруду, штучности, обману» (5: 28). З гордістю розповідає, як дочка-шестикласниця розпорядилася своєю літературною премією від міністерства освіти у конкурсі на кращий учнівський твір («оповідання «Тополя» і етюд «Вечер на Белой» — ще уфімські враження): 200 крб.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”