Словник Української Мови
Буква
1. Дієприкметник дійсний теперішнього часу від дієслова “держати”, що означає перебування в стані утримання когось або чогось руками, силою, владою тощо.
2. У граматиці — форма дієприслівника недоконаного виду від дієслова “держати”, що виражає дію, яка одночасно супроводжує іншу дію (наприклад, “Держачи книгу в руках, вона задумалась”).
Приклад 1:
Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий. Лови!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Вона кидає йому один кiнець свого пояса, держачи за другий. Лови! Пояс не досягає руки Лукашевої. Ой, не сягає! Що ж се буде? Вербиченько-матусенько, рятуй! (Швидко, як бiлиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вiттi, кидає знов пояса – вiн на сей раз досягає, – хапається за кiнець, притягає його до себе, потiм подає руку i помагає злiзти на вербу). в очеретi видає глухий стогiн досади i зникає в туманi. теж зникають. Га?..
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Вiн тiльки розгляда її, неначе їсть її очима; забув увесь свiт; хоч би йому тут з пушок палити, хоч би хто його не кликав, нiчим би не вважив, тiльки що розгляда свою Марусеньку, держачи її на своїх руках. Далi схаменулась вона, здохнула тяжко i крiзь сльози сказала: — Василечку!
— Самчук Улас, “Марія”