дах

Приклад 1:
Пригадую, як батько попервах сам майстрував вітрини, як фарбував дах, розплановував і впорядковував територію. Умів дати собі раду з усім і всіма, «пробити дорогу» до будь-якого недоступного та непоступливого начальства, добути для музею все можливе й неможливе.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
А як хо­ва­ли, так тру­ну йо­го нес­ли че­рез усе се­ло на ру­ках, мов дiтсько­го батька, та бi­ля церк­ви й по­хо­ва­ли i доб­ре на усiх обi­дах пом’яну­ли. Як же вiд­пи­ли со­ро­чи­ни i гро­ма­да зiб­ра­ла­ся на по­ра­ду, ко­го на­чи­ни­ти сот­ни­ком, то усi ув один го­лос i гук­ну­ли: “А ко­му ж будь?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Хоч наш Ри­го­ро­вич i обi­дав до­ма не менш то­го, що те­пер їв i в па­на сот­ни­ка, так йо­му се нi­чо­го: вiн у дя­ка у шко­лi вчив­ся, так за го­лос, що бу­ло як на обi­дах пiд­нi­ме, так як той дзво­ник, на усю ву­ли­цю чу­ти, що аж у ву­хах ля­щить, так йо­го пан дяк бу­ло по обi­дам i во­дить; то з ним прив­чив­ся i наш Ри­го­ро­вич, i йо­му не страш­но бу­ло хоч шiсть обi­дiв обi­да­ти; так тим-то iз Ула­со­ви­чем, як по­ба­чив доб­ру стра­ву та ще з свi­жою ри­бою, так i прий­нявсь мо­ло­ти­ти, не­на­че ще нi­чо­го зран­ку i не їв. Як їв, їв доб­ре, що аж за ву­ха­ми ля­ща­ло, да­лi схо­пив но­сат­ку та, не на­ли­ва­ючи у кар­ват­ку, так з неї усю ду­лiв­ку i ви­цi­див.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”