Словник Української
1. (розм.) Намагатися знайти один одного, зустрітися; побачитися.
2. (перен., розм.) Намагатися встановити стосунки, зв’язки з кимось, знайти спільну мову; товаришувати.
3. (перен., розм.) Вступати в бійку, сутичку, сваритися (частіше у формі минулого часу: “шукалися”).
1. Той, хто займається пошуками кого-, чого-небудь; дослідник, розвідник (наприклад, корисних копалин, історичних артефактів).
2. Переносно: той, хто прагне знайти, відкрити щось нове, наполегливо прагне досягти чогось; винахідник, новатор.
3. У комп’ютерній термінології — програма або модуль (пошуковий рушій), призначений для пошуку інформації в базах даних, мережі Інтернет тощо.
1. Родовий відмінок множини іменника “шукачі” — особи, які займаються пошуком чого-небудь (наприклад, роботи, коштовностей, інформації, пригод).
2. Форма родового чи знахідного відмінка множини від власної назви “Шукач” (прізвище, назва населеного пункту, підприємства тощо).
1. Рідкісна назва жіночого роду від іменника “шукач”, що означає жінку або дівчину, яка щось активно розшукує, прагне знайти, досліджує або вивчає щось.
2. У технічному контексті — пристрій, інструмент або деталь, призначені для пошуку, виявлення чи сканування чогось (наприклад, інструмент для пошуку пошкоджень у металевих конструкціях).
Власна назва, що походить від прізвища Шукач, яка вживається як прикметник для позначення належності до особи з таким прізвищем, зокрема до українського письменника, перекладача та літературознавця Юрія Шукача (справжнє ім’я — Юрій Клен).
Характеристика, властива творчості або стилю Юрія Шукача (Ю. Клена), що відрізняється інтелектуальною насиченістю, філософською глибиною, ускладненою метафоричністю та експериментами з мовною формою.
1. (як дієприкметник) Той, що перебуває в процесі пошуку, намагається знайти когось або щось; той, хто здійснює дію, виражену дієсловом “шукати”.
2. (як іменник, зазвичай у множині: шукаючі) Людина, яка прагне до духовного, філософського або життєвого самовизначення; той, хто активно досліджує світ, істину або власний шлях.
1. У юдаїзмі — приміщення для громадських богослужінь, синагога.
2. У карткових іграх (переважно в покері) — спеціальна колода карт, яка ще не була в роздачі, або запасна колода для заміни.
1. (геогр.) Річка в Україні, ліва притока Південного Бугу, що протікає територією Хмельницької та Вінницької областей.
2. (геогр.) Село в Україні, у складі Городоцької міської громади Хмельницького району Хмельницької області, розташоване на однойменній річці.
1. Гравець у карти, який застосовує шахрайські прийоми (підміну карт, підглядання тощо) для виграшу.
2. Переносно: лукава, нечесна людина, яка досягає своїх цілей обманом, хитрощами.
1. Нечесна гра в карти, кості тощо з використанням обману, підміни карт, спеціальної техніки та інших шахрайських прийомів з метою виграшу.
2. Переносно: нечесні, шахрайські вчинки, махінації в будь-якій справі для досягнення користі; обман, ошуканство.